мені якось ніяково.... чомусь.. здаеться,що я у пасці. знов працюе таемна зброя проти мене. я так втомився... я так нехочу цього.... знову.... я втомився... мені важко. я не хочу так більше... мені огидно зв"язувати ці стосунки, відноситися з цим....я ії майже не відчуваю! вонна прозора, лагідна, і непомітна.вона полонить. мні не боляче проте блювотно відчувати ії присутність, відчувати її прояви, відчувати вплив, домінування, поругу, знущання, зневагу, глум... годі вже дрочитися з мене! я благав Бога про допомогу, напвно, ще не настав час... я знову як рослина! я мабуть щось накоїв, але не збагну що. я знов без бажань, мрій, прагнень. і я задоволний таким станом. і це омусь мене влаштовуе. прикро. шо саме зробив? зрив -компульсія? і поверення у попередній стан? чи рішення, що ображатися на образи (матері), принижуваися на принизи - це також созалежність? І намагання самотужки це вирішити? Не прохая про це Велику Силу? І це насправді не боротьба за волю, а "відморажування" від лиха?. Що ще?
Геть немає бажання займатися цим, навіть читати листи з товариства "освобождеие", наіть перелік рис та ознак созалежності преглянути немає волі. Бридко чомусь, коли я починаю це робити..! чому так? я вышел из синхронизации. Як повернити ті відчуття самостійності? Та чи треба їх поновлювати силоміць? Немає відповідей на ці питання сьогодні. І чим більше друкую, тим більш кує мене соза. Маюсь припиняти цього листа. До побачення , Сірьожа! Я кохаю тебе. І я тебе.....!
|